Волинська трагедія, польські наративи та зрада національних інтересів
25 листопада у Варшаві міністри закордонних справ Польщі та України підписали спільну заяву щодо ексгумації жертв Волинської трагедії. Це рішення, яке десятиліттями викликало суперечки, було ухвалене всього за день. Швидкість його прийняття та відсутність у документі згадок про українських жертв свідчать, що Київ знову пішов на поступки Варшаві, демонструючи свою слабкість і нездатність відстоювати національні інтереси. Польща як завжди скористалася складним політичним моментом для України, уклавши нерівноправний документ, який має односторонній характер і на якому наполягала польська сторона. У заяві не йдеться про вшанування загиблих українців і їх поховань у Польщі, що вказує на нашу меншовартість.
Волинська трагедія вже десятиліттями використовується польською стороною як інструмент політичного тиску на Україну. Спільна заява, укладена у Варшаві, демонструє продовження цієї практики. Відсутність у документі збалансованого підходу та врахування інтересів українських жертв свідчить про прагнення Польщі нав’язати свою інтерпретацію історичних подій. Питання Волині є одним із довгострокових політичних і стратегічних інструментів, які поляки використовують у своїй стратегії поглинання України. І, або це рішення не задовольнить польських націоналістів, або знайдеться інший привід, і поляки знову вимагатимуть від нас чогось.
Тим більше, що тема Волинської трагедії з антиукраїнською риторикою стане головною на президентських виборах у Польщі, які фактично вже розпочались з офіційною підтримкою основної польської партії «Право і Справедливість» (PiS) антиукраїнського кандидата Кароля Навроцького, відомого своїми суперечливими заявами щодо польсько-української історії.
Не є таємницею, що польські націоналісти, як і російські, мріють про відновлення величі своїх імперій, що неможливо без українських територій і населення, які колись входили до їх складу. Як Росія не може бути імперією без України, так і Польща не може відновити Річ Посполиту. Серед трьох колишніх імперій, до складу яких входили українські землі, лише Австрія не претендує на українські території. Проте, судячи з переваг українських біженців, саме німецька культура та світ приваблюють українців значно більше, ніж польсько-російський.
Цей документ, підписаний у зневажливій для українців манері, став черговим ударом по національній гідності. Галичани, як і раніше, відчувають себе зрадженими центральною владою. Історія, на жаль, повторюється: Київ знову дозволив, щоб інтереси регіону були принесені в жертву. Це нагадує трагічні події початку ХХ століття, коли центральна влада пожертвувала Галичиною. Підписання цього документа може мати серйозні політичні наслідки, підірвавши довіру до влади і поглибивши регіональні розбіжності. Ігнорування інтересів окремих регіонів, як показує історія, може мати катастрофічні наслідки для єдності держави.
Окрім питань щодо російської мови в Києві, постає ще одна дилема: до яких меж Київ готовий йти на поступки Польщі, жертвуючи інтересами Галичини?
Віталій Махинько
Голова ГО Європейська Галичина