В цей день, 3 грудня 1920 року, польський сейм ухвалив історичне рішення, яке стало символом насильницької асиміляції українських земель. Цього дня було ліквідовано територіальну окремішність Галичини, а для позначення етнічної території Східної Галичини введено термін «Східна Малопольща». Це не просто зміна назви, а свідомий крок до забуття і викреслення української ідентичності з цих земель.
Перша світова війна та революція 1917–1921 років змінювали карту Європи. На короткий час з’явилися незалежні українська та польська держави, але Україна не змогла утримати свою незалежність. У 1918 році Польща відновила свою державність, і вже тоді поляки стали поширювати термін «Східна Малопольща» на захоплену частину Галичини. Це був не просто адміністративний крок, а політичний жест, що мав позначити відсутність у цих землях української автономії, яку обіцяли на Паризькій мирній конференції.
Цей термін був штучним, бо, попри всі спроби Варшави, історія цих земель була українською. У Перемишлі, Львові, Тернополі та інших містах Східної Галичини українці жили століттями, і навіть сама назва «Малопольща» не мала нічого спільного з цими землями. Польща намагалася «переписати» історію, щоб стерти сліди української присутності.
30 січня 1920 року було скасовано Галицький крайовий сейм, який до того часу виконував роль самоврядування для українців Галичини. У березні того ж року на території Східної Галичини офіційно затвердили назву «Східна Малопольща». У результаті закону від 3 грудня 1920 року Галичина була поділена на Львівське, Станіславське, Тернопільське та Краківське воєводства. Це означало повне підпорядкування польським адміністративним структурам і спробу розчинити українську національну ідентичність у польському контексті.
Нещодавно керівник Інституту національної пам’яті Польщі Кароль Навроцький, а також кандидат на президентських виборах від основної польської партії «Право і Справедливість» (PiS), знову назвав Галичину «Східною Малопольщею». Це яскраво свідчить про те, як Польща продовжує намагатися переписати історію, не враховуючи болючих спогадів та прагнень українців, для яких Галичина завжди була частиною їхньої рідної землі, що стоїть на сторожі української ідентичності.
Цей політичний жест болюче нагадує, що часи не змінилися. Проте галичани, як і століття тому, продовжують відстоювати свою гідність, свої землі і свою національну ідентичність.