Війна з Росією

Український легіон в Польщі: піар чи реальність? Розкриття правди про проект.

У ЗМІ розгорілася гаряча дискусія навколо створення «Українського легіону» в Польщі. Чи справді це новий етап у боротьбі українців за власну державність, чи чергова спроба маніпуляції? Розгляньмо, що стоїть за цим анонсом та як розгорталися події.

8 липня, під час свого візиту до Варшави, Президент Володимир Зеленський озвучив на пресконференції, що в Польщі буде створено Український легіон, до складу якого увійдуть українці, що проживають у Польщі та інших країнах за межами України.

11 липня польські та українські медіа масово почали повідомляти, що нібито декілька тисяч осіб вже записалися до Українського легіону в Польщі. Цю інформацію озвучив міністр закордонних справ Республіки Польща Радослав Сікорський під час публічної дискусії на саміті НАТО у Вашингтоні.

2 жовтня голова польського Міністерства національної оборони Владислав Косіняк-Камиш повідомив, що кількість українців, які зголосилися до Українського легіону в Польщі, виявилася вкрай малою.

3 жовтня Міністерство оборони України повідомило, що український легіон розпочав набір добровольців-громадян України у польському Любліні. З того часу до комплектування легіону долучилися всі, включно з українськими послами в європейських державах.

 

Історичний контекст:

Це вже четверта спроба іноземних держав створити українське національне військове формування. Першими до цього рішення прийшли австрійці під час Першої світової війни. 6 серпня 1914 року було створено легіон «Українських Січових Стрільців», який пізніше став ядром Галицької Армії. На заклик відгукнулося 28 000 добровольців, але австрійський уряд дав дозвіл лише на 2 500 стрільців.

Другою спробою знову виступили австрійці, які за допомогою організації «Союз Визволення України», створеної їхнім урядом у Відні, у 1917 році з полонених українців сформували три українські дивізії: дві в Німеччині — «Синьожупанників» і одну в Австрії — «Сірожупанників», які пізніше увійшли до складу української армії. Тоді з українських полонених із таборів у Австрії та Німеччині набрали більше 18 000 осіб.

Третя спроба — створення німцями 28 квітня 1943 року легендарної дивізії «Галичина». Її сформували після поразки німецьких військ у Сталінградській битві. На 18 червня 1943 року записалося 84 тисячі добровольців, 52 тисячі з яких пройшли медкомісію, але до дивізії зарахували лише 13 тисяч. У листопаді 1943 року додатково призвали ще 6 тисяч. Окремо варто зупинитися на підготовці. Німці, незважаючи на великі втрати та потребу в армії, мобілізованих галичан вишколювали рік, перш ніж кинути у бій, тоді як в Червоній армії українців тренували лише місяць, а іноді й зовсім кидали у бій одразу.

 

Сучасний стан справ:

І ось четверта спроба — Український легіон у Польщі. Як завжди в сучасній Україні та Польщі, піар побудований на великій брехні. Люди це відчувають, тому замість десятків тисяч, як колись, маємо жалюгідні кілька сотень. Скоріше за все, ця цифра на сьогодні значно перебільшена.

Але чи є шанси реалізувати широко розпіарений польсько-український проект? Звісно, так. І, напевно, це вже відбувається наступним чином:

Польща наразі єдина країна, яка депортує українців або, всупереч усім міжнародним нормам, просто передає назад прикордонникам тих, кого зловили під час нелегального перетину кордону. Українські прикордонники одразу передають таких осіб до ТЦК, а звідти — тільки одна дорога… Отже, отримавши від польських правоохоронців пропозицію «добровільно» записатися в Легіон або потрапити у кріпацтво до ЗСУ, багато хто з двох зол вибирає найменше. Тим більше, що такі методи вже давно використовує польське Агентство внутрішньої безпеки (ABW) — польський аналог СБУ, яке активно вербує проблемних членів української громади в Польщі під загрозою повернення в Україну. Зверніть увагу, скільки представників багатомільйонної української громади в Польщі протестують проти антиукраїнських дій, і все стане зрозуміло.

Можливо, хтось зауважить, що Австрія, яка створила «Українських Січових Стрільців», не була для них іноземною державою, адже галичани були її громадянами. Це ствердження тільки частково правильне, адже тоді існував коронний край «Королівство Галичини та Лодомерії», який можна розглядати як ознаку галицької державності.