В цей день 12 травня 1935 року у Варшаві помер 67-річний Юзеф Клеменс Гіньятович-Кошьчєха-Пілсудський – керівник Польщі у 1918-1922 роках, диктатор Другої Польської Республіки у 1926-1935 роках, «душитель» молодої держави галицьких українців – ЗУНР, віроломний союзник Симона Петлюри та Директорії УНР, організатор санаційного режиму, етнічних воєн із сусідніми народами та пацифікації українців у 1930 році.
Упродовж 1908–1914 років Юзеф Пілсудський із сім’єю проживав у Львові на вул. Кадетській, 6 (нині Героїв Майдану). Будинок зберігся дотепер. Після переїзду неодноразово відвідував місто.
Юзеф Пілсудський – окупант українських земель.
Пілсудський почав реалізувати імперські мотиви ще на початку ХХ століття. Він не уявляв Галичини поза межами відродженої Польщі, і тому свою бурхливу діяльність спрямовував на те, щоб Львів і вся «Малопольска» знову опинилися у польських руках, хоча б як це відбувалося до 1772 року, тобто до першого поділу Реч Посполитої.
Юзеф Пілсудський був прихильником створення федеративної держави – Міжмор’я у складі Польщі, Литви, України і Білорусі під владою поляків.
З молодих літ Юзеф Пілсудський був творцем бойового крила «Польської Організації Військової» (ПОВ) і грабував, як і Сталін, банки, нападав на поліцейських та військовиків. Про це у нинішній Польщі намагаються не згадувати.
У листопаді 1918-го Пілсудський почав агресію проти Західно-Української Народної Республіки. Історично ЗУНР виникла на уламках Австро-Угорської імперії, а не Польщі, і тому війна проти ЗУНР мала загарбницький та імперіалістичний характер з перших днів воєнних дій та нападу на Львів.
Він став ініціатором відправлення в Галичину 70-тисячної армії генерала Галлєра, інструкторами якої були французькі та англійські офіцери, серед яких і майбутній президент Франції Шарль де Голль. Польське військове об’єднання під керівництвом генерала Юзефа Галлєра, яке сформували Антанта і США у Франції, мало воювати з більшовиками. Проте польський лідер скерував її проти галичан, хоча однією з умов переїзду армії Галлєра до Польщі було саме її утримання від участі у війні проти ЗУНР.
Упродовж 1919–1920 років польська влада на чолі з Пілсудським та його оточенням кинули в тюрми і табори тисячі галичан-українців, закрила всі українські політичні середовища, громадські організації. Було понищено будинки «Просвіти», почалося активне переслідування українських церков та Митрополита Андрея Шептицького, який щойно повернувся з російської в’язниці.
Поставши перед загрозою війни з радянською росією у 1920-му, Юзеф Пілсудський підтримав Симона Петлюру, підписавши з УНР міждержавну угоду, згідно з якою ІІ Річ Посполита визнала Українську Народну Республіку і відмовилася від намірів розширення своєї території за рахунок українських земель. Польща також зобов’язувалася не укладати міжнародні угоди, спрямовані проти України.
Після провалу походу в Україну, Юзеф Пілсудський зрадив УНР та погодився на мир з радянською росією коштом поділу України та Білорусі між москвою та Варшавою.
На Паризькій конференції полякам вдалося переконливо вплинути на лідерів «Великої четвірки», і вони передали в 1923 році Галичину Польщі зі збереженням українцям автономії, чого ніколи поляки не дотримувались.
Знехтувавши наданими західними союзниками гарантіями автономії Галичини, в 1930 року «пілсудчики» організували в Галичині та на Волині сумнозвісну «пацифікацію», що призвело до обурення діями поляків на українських етнічних територіях у цілому світі.
Діяльність, очолюваних Юзефом Пілсудським польських шовіністів, їхнє невмотимоване насильство, гіпертрофований шовінізм, силове перекроювання кордонів призвели до впертого спротиву поневолених народів. На Галичині члени УВО, а потім ОУН, почали серію атентатів проти представників окупаційних польських властей.
Зокрема, 25 вересня 1921 року член УВО Степан Федак, молодший син видатного галицького діяча Степана Федака, з-за кам’яного лева на площі Ринок стріляв у Юзефа Пілсудського. Проте польський «вождь» залишився неушкодженим…
26 січня 1934 року в Берліні з ініціативи Адольфа Гітлера та Юзефа Пілсудського міністром іноземних справ Німеччини Костянтином фон Нейратом і послом Польщі Юзефом Ліпським був підписаний таємний пакт Гітлера – Пілсудського між фашистською Німеччиною та Другою Польською Республікою (пол. Deklaracja między Polską a Niemcami o niestosowaniu przemocy).
Обидві країни зобов’язалися вирішити свої проблеми шляхом двосторонніх переговорів і відмовитися від збройних конфліктів на 10 років. Угода фактично нормалізувала відносини між Польщею та Німеччиною, які були напружені через прикордонні суперечки, що виникли через територіальне врегулювання за Версальським договором. Німеччина фактично визнала кордони Польщі та зробила кроки, щоб покласти край економічно руйнівній митній війні між двома країнами, яка мала місце протягом попереднього десятиліття.
Після Мюнхенської угоди 1938-го, коли Німеччина окупувала Судетську область Чехословаччини, польські війська, за погодженням з Гітлером, 2-го жовтня 1938 року окупували місто Тешин і прилеглі до нього території у Тешинській Сілезії, що належала Чехословаччині.
Звістка про смерть польського вождя викликала велике хвилювання в Німеччині. Адольф Гітлер оголосив у Рейху всенародний траур. Рейхсмаршал Герман Герінг йшов за тілом диктатора Польщі у першому ряду. Усі найбільші німецькі газети вийшли зі співчуттями на перших сторінках. Völkischer Beobachter писала: «Нова Німеччина схиляє свої прапори і штандарти перед труною цього великого державного діяча, який першим мав відкриту довіру і повний союз з націонал-соціалістичним Рейхом».
Адольф Гітлер відіслав телеграму польському президенту, де писав: «Я глибоко зворушений звісткою про смерть Маршала Пілсудського і висловлюю Вашій Високоповажності та польському уряду мої щирі співчуття. Польща втратила в покликаному в вічність Маршалі творця своєї нової країни і її найвірнішого сина. Разом з польським народом і німецький народ оплакує смерть цього великого патріота, який через своє повне співробітництво з німцями зробив велику послугу не тільки нашим країнам, а й надав неоціненну допомогу в заспокоєнні Європи».
Дружині Пілсудського Олександрі, Гітлер писав: «Сумна звістка про смерть чоловіка, Його Високоповажності Маршала Пілсудського, поранила дуже глибоко. Вельмишановна пані та Ваша родина, прийміть запевнення в моєму глибокому співчутті. Образ померлого я навічно збережу в своїй вдячній пам’яті».
Мало того – в день похорону польського диктатора – 18-го травня 1935 року – Гітлер наказав організувати в берлінському кафедральному соборі Святої Ядвіги месу біля символічної труни Пілсудського – свого друга та соратника по диктатурі. Після відспівування порожнього гробу фашистська почесна варта віддала труні військову почесть.